У чемпіонаті Франції з футболу 2021/22 уже в першому турі в матчі проти самого ПСЖ дебютував за Труа молодий український форвард – Микола Кухаревич. Він став 10-м українцем у елітному французькому футбольному дивізіоні. Хоча, це залежить від методики підрахунку.
Дебют Кухаревича – привід згадати всіх українців у чемпіонаті Франції. Тим більше, що серед них є і пару легенд навіть за мірками потужного французького футболу.
Олександр Скоцень і Остап Стецьків
Українські першопрохідці у французькому чемпіонаті – уродженці Львова.
Олександр Скоцень встиг пограти ще до Другої світової війни за львівські команди Тризуб та Україна, а після окупації Галичини радянськими військами – потрапив до рук НКВС і захищав кольори спочатку львівського Динамо (1939/40), а потім і київського (1940/41). Під час німецької окупації – повернувся до рідного міста і знову пограв за Україну та Лемко з містечка Сянок. А далі – перебрався за кордон: Словаччина, Австрія, Німеччина, Бельгія. Усюди форвард багато забивав і заслужив запрошення від Ніцци, яка у 1948році саме піднялася до Ліги 1.
Паралельно розгорталася і кар’єра молодшого на 6 років [b]Остапа Стецьківа[/b]. Він уник потрапляння до НКВС і Динамо, оскільки на момент окупації у 1939 році був іще 15-річним підлітком. Під час війни вступив до лав УПА і грав за дивізійну команду підрозділу СС Галичина. Після війни – разом із Скоценем грав за ФК Україна (Зальцбург, Австрія), ФК Україна (Ульм, Німеччина), Карлсруе (Німеччина), Шарлеруа (Бельгія). Разом українці перейшли і до Ніцци.
На Лазурному березі півзахисник Стецьків грав рідко, а от Скоцень став лідером. У складі дебютанта Ліги 1 українці спочатку посіли 7-ме місце у чемпіонаті, а потім – 5-те. Після цього Стецьківа транзитом через Валансьєн забрав до себе Ліон, з яким українець став переможцем другого дивізіону у сезоні 1950/51, але більше зіграти у Лізі 1 галичанину не довелося – він поїхав до Канади, де вже оселилася родина його дружини. Не спокусив навіть один з найбільших на той час контрактів від Ліона – 500 тисяч франків за рік.
Скоцень поїхав за океан на рік раніше – Ніцца не стала продовжувати співпрацю з 30-річним гравцем. І це при тому, що у українець був найкращим бомбардиром команди.
Олександр Скоцень (Ніцца) – 2 сезони, 48 матчів, 23 голи.
Остап Стецьків (Ніцца) – 1,5 сезони, 8 матчів.
Олександр Заваров
]Якщо до і під час війни українці могли виїхати за кордон, то після окупації Західної України Совєтським Союзом, громадяни країни (і футболісти у тому числі) опинилися за залізною завісою. Тож нових українців у чемпіонаті Франції довелося чекати ще 40 років. Хоча у 70-х Сент-Етьєн намагався через лінію компартії укласти угоду зі ще молодим тоді Олегом Блохіним. Але не судилося.
А от за 15 років (у 1990-му) інший динамівець – 29-річний півзахисник Олександр Заваров опинився у Лізі 1. Він з Ювентуса, куди Динамо відпустило гравця двома роками раніше, перейшов до [b]Нансі[/b]. Це був рідний клуб Мішеля Платіні, з якими Заваров перетнувся у Ювентусі і саме легендарний француз порадив їхати на північний схід країни для завершення кар’єри. «Будяки» саме підвищилися у класі, вигравши другий дивізіон, і потребували досвідченого зіркового лідера аби закріпитися у еліті. Але у Заварова вийшло так собі. Він дійсно став лідером, але надовго не утримав Нансі у Лізі 1. Спочатку було рятівне 17-те місце, а наступного сезону – останнє 20-те. Після вильоту Заваров зіграв ще за Нансі три сезони у Лізі 2, після чого перейшов на аматорський рівень у тій самій Франції, де навчив кількох десятків французів слову «blette». І це був зовсім не «буряк», як думали здивовані місцеві, які численну кількість чули цей вигук від українця на полі.
Олександр Заваров (Нансі) – 2 сезони, 58 матчів, 10 голів.
Павло Яковенко
З 1991 по 1999 у Лізі 2 за Аяччо, Перпіньян та Руан у Лізі 2 (і нижче) грав колишній лідер Дніпра Едуард Сон. Проте першим легіонером уже з незалежної України у елітному дивізіоні Франції став не він, а півзахисник Динамо Павло Яковенко. Він приєднався до Сошо посеред сезону – у грудні 1992 року, але отримав важку травму і кілька місяців лікувався.
Сошо у чемпіонаті 1992/93 ледве врятувався (16 місце з 20 команд), а наприкінці 1993 року розірвав угоду з футболістом через його нову травму і рішення про завершення кар’єри 29-річного гравця.
Павло Яковенко (Сошо) – 1 рік, 6 матчів, 1 гол.
Ігор Добровольський
Півзахисник Ігор Добровольський – уродженець Одеської області та вихованець молдовського футболу, який на початку 90-х обрав для себе російську збірну і футбольне громадянство цієї країни. Проте, сам нинішній тренер тираспольського Динамо-Авто називає себе етнічним українцем, тож цілком заслуговує опинитися у цьому списку.
У 1990-му році 23-річний гравець перейшов до італійської Дженоа з московського Динамо але у Серії А не заграв і після кількох оренд на початку 1993 року перейшов до Марселя. У тому сезоні французька команда виграла чемпіонат Франції та першу в історії Лігу чемпіонів і Добровольський номінально причетний до цих успіхів, але особливими особистими успіхами за півроку похвалитися не може (наприклад, у ЛЧ зіграв лише 1 матч групового етапу). Влітку 93-го він повернувся до Москви.
Ігор Добровольський (Марсель) – пів сезону, 8 матчів, 1 гол.
Сергій Скаченко
До 1998 року 25-річного форварда чимало поносило по світу: рідний Трактор з Павлодара, харківський Металіст, московське Торпедо, шепетівський Темп, київське Динамо, чемпіонат Кореї… Щойно повернувся до Москви – відразу ж отримав місце у збірній України і чудово провів осінній відрізок. Тоді Сергій Скаченко забивав голи у трьох поспіль матчах: у товариській грі проти Грузії і у двох офіційних поєдинках відбору до чемпіонату Європи 2000 року – збірним Росії та Вірменії.
Наступного літа українця запросив Метц, якому необхідно було повернутися нагору. Команда, яка роком раніше боролося за чемпіонство і стала другою лише через гіршу різницю забитих і пропущених голів, впала на 10-те місце. Але надії не виправдалися – Скаченко грав не настільки результативно, як хотілося би, а сам Метц опустився ще нижче – на 11-й рядок за підсумками сезону 1999/2000. Українця «заслали» на піврічні оренди спочатку до Швейцарії, а потім до Японії, а повернули вже коли повністю посипалися. У сезоні 2001/02 Скаченко виходив на поле епізодично, а Метц вилетів з Ліги 1, тож свій останній рік у Франції Скаченко сидів на лавці вже у другому дивізіоні. Після чого поїхав завершувати кар’єру в Азербайджан.
Сергій Скаченко (Метц) – 2 сезони, 27 матчів, 4 голи.
Максим Левицький
Воротар сімферопольський Таврії перейшов у 1999 році до новоросійського Чорноморця і за кілька місяців став основним голкіпером команди російської Прем’єр-ліги. А 2000-й рік розпочався для [b]Максима Левицького[/b] ідеально. Він видав серію з 6 сухих матчів у РПЛ (у тому числі не пропустив від ЦСКА, Зеніта, Динамо, а потім було ще 3 поєдинки без пропущених у першому колі), отримав виклик до збірної України і запрошення від французького [b]Сент-Етьєна[/b]. Новий клуб українця готувався до другого свого сезону у Лізі 1, закінчивши перший на високому 6-му місці. Команда готова була піднімати планку ще вище, тож перед сезоном закупила чимало легіонерів. Це і зіграло рокову роль для Левицького.
[p]Наш голкіпер розпочав сезон основним і навіть відіграв насухо проти Марселя, Метца, Ланса, Монако, Бастії, Тулузи. Але легіонерів ставало все більше, тож аби мати можливість випускати на поле усіх іноземців (у тому числі – і не з країн Євросоюзу), не порушуючи умов ліміту (3 гравці не з ЄС одночасно на полі) для українця зробили [b]фальшивий паспорт громадянина Греції[/b]. Історія виплила досить швидко, коли суперники попросили правоохоронців провести перевірку усіх таких схем у команді. Клубу виписали штрафи, а чотирьох футболістів, серед яких були колумбієць, два бразильці і Максим Левицький, отримали різні терміни дискваліфікації. Українець – 4 місяці. У тому сезоні він більше не з’являвся на полі, а влітку повернувся до РПЛ грати за Спартак. А Сент-Етьєн того сезону вилетів у другий дивізіон. [/p]
[p][b]Максим Левицький (Сент-Етьєн)[/b] – 1 сезон, 15 матчів, 6 сухих. [/p]
Юрій Яковенко
[img=”https://fanat.info/nguploads/images/default/yakovenko_ajaccio.webp” border=”0″ width=”853″ height=”576″ align=””]yakovenko_ajaccio.webp (84.97 Kb)[/img]
[p]Поки Павло Яковенко жив і лікувався у Монбельярі, тут у нього народився син Юрій. Через 20 років – у 2013-му – він з молодіжної команди Дніпра переїхав на Корсику, аби пограти за аутсайдера чемпіонату Франції – [b]Аяччо[/b]. «Ведмеді» на той час двічі поспіль після виходу в еліту вели відчайдушну боротьбу за виживання і вигравали її, посівши 16-те і 17-те місця (вилітали команди з 18-го і нижче). [/p]
[p]Першу половину сезону 2013/14 [b]Юрій Яковенко[/b] витратив на адаптацію і матчі за молодіжну команду Аяччо, а у лютому 2014-го дебютував за нову команду. Тренери випускали його тільки на останні хвилини (двічі по 4 хв), але українець устиг зіграти проти місцевого гранда – Ліона. На жаль, потім футболіста зазнав ушкодження, пропустив більше місяця і більше шансу так і не отримав – Аяччо вилетіло і відпустило футболіста на Кіпр. [/p]
[p][b]Юрій Яковенко (Аяччо)[/b]– 1 сезон, 2 матчі. [/p]
Пилип Будківський
[img=”https://fanat.info/nguploads/images/default/budkivskyi-1547653475.webp” border=”0″ width=”1024″ height=”708″ align=””]budkivskyi-1547653475.webp (65.19 Kb)[/img]
[p]Вихованець Шахтаря так і не отримав шансів у дорослій команді «гірників». Натомість з 18 до 27 років за 10 сезонів [b]Пилип Будківський[/b] устиг пограти в оренді за Маріуполь, Севастополь, Зорю, Анжи, бельгійський Кортрійк і французький Сошо. До Монбельяра форвард перейшов влітку 2018-го – за два роки після того, як став другим бомбардиром УПЛ, забивши 14 голів за Зорю. [/p]
[p]Але цей перехід від початку був приречений на провал. Вже після спроби у Бельгію футболіст нарікав на мовну проблему, та і сама оренда була розрахована лише на пів року. А потрібен же ще час на адаптацію… Тренери [b]Сошо[/b] дали українцю шанс, випустивши його вже у першому турі в основному складі, але надалі ігровий час від матчу до матчу скорочувався, а історія завершилася поверненням Будківського до Шахтаря і першого в його кар’єрі повноцінного (а не на правах оренди) переходу в інший клуб – Зорю. [/p]
[p][b]Пилип Будківський (Сошо)[/b] – пів сезону, 9 матчів. [/p]
Микола Кухаревич
[img=”https://fanat.info/nguploads/images/default/kukharevych_troyes2.webp” border=”0″ width=”1024″ height=”576″ align=””]kukharevych_troyes2.webp (67.9 Kb)[/img]
[p]20-річний форвард навчався грати у футбол в академії Волині, а на початку 2020-го перейшов до Руха, з яким вийшов до УПЛ, забивши у другій частині сезону 2019/20 у Першій лізі 2 голи у 6 матчах. Вже тоді спеціалісти заговорили про нового таланта, який міг би перейти до Шахтаря чи Динамо. Проте [b]Микола Кухаревич[/b] залишився у Львові і у першому колі минулого чемпіонату забив першій голи у Прем’єр-лізі – Дніпру і Колосу. [/p]
[p]Після цього з’явилися предметні розмови щодо можливого трансферу у Європу – фігурували клуби з Бельгії та Нідерландів, але найбільш наполегливим виявився [b]Труа[/b]. Про перехід було оголошено завчасно – ще на початку 2021 року, коли французька команда грала у другому дивізіоні і боролося там за путівку до еліти. Завершилася боротьба вдало, як для клуба, так і для українського футболіста, який отримав можливість зіграти у Лізі 1. [/p]
[p]У рамках підготовки до сезону Микола Кухаревич відзначився голом у товариській грі проти Метца. А днями зіграв і у офіційному поєдинку – вийшов на заміну у матчі першого туру Ліги 1 сезону 2021/22 [b]проти ПСЖ[/b]. Українець вийшов на поле на 80-й хвилині, і устиг завдати один удар по воротах суперника, але рахунок 1:2, який був на табло на той час, змінити не зміг. Сподіваємося, успішнішим українець буде вже у 2-му турі. А згодом поб’є рекорди Заварова за кількістю матчів і Скоценя за кількістю забитих голів. [/p]