Українська асоціація футболу планує переконали або змусити Українську Прем’єр-лігу запровадити жорсткі обмеження на оренду гравців у межах однієї ліги.
Планується, що ліміт почне діяти вже з початку сезону 2022/23, але подробиці – скільки може бути орендованих у заявці і чи буде обмеження на кількісну оренду з одного клубу – наразі невідомі.
Пізніше виконавчий директор УПЛ Євген Дикий підтвердив чутки, пообіцявши обговорити питання на початку весни 2022 року. Він зазначив, що ініціатива йде не від клубів, проте зазначив, що у Європі подібні тенденції простежуються, а УЄФА працює над тим, щоб оформити такий ліміт офіційно.
УАФ та УПЛ створять робочу групу, яка і має до літа 2022-го запропонувати кілька варіантів ліміту, які будуть розглянуті.
Скільки орендованих в УПЛ
Восени у заявках 16 клубів Прем’єр-ліги був 61 орендований футболіст. Менше 4 у середньому в кожній команді – не критично, проте вони розподілені нерівномірно.
Найбільше «чужих» гравців зібрали Маріуполь (15, всі з Шахтаря) та Чорноморець (16 із Динамо та 1 із Ворскли). Далі йде Дніпро із шістьома орендованими, але там все простіше: Дубинчак, Кравченко і Русин від Динамо, Ігнатенко від Шахтаря і ще два легіонера (Чуже та Білл) вді іноземних команд.
У решти команд кількість гравців у оренді – не більше трьох, а парами з однієї команди напрокат беруть тільки Ворскла (Бондаренко та Вакула із Шахтаря), Зоря (Алібеков і Булеца з Динамо), Львів (Зозуля і Сорокін із Колоса) та Десна (Волошин і Хацкевич із Динамо). Це не критично.
Жодного орендованого футболіста немає у Вереса і Шахтаря. У Динамо – лише білорус Шкурін з іноземного чемпіонату. Для них проблеми конфлікту інтересів зі свого боку не існує.
Чим заважає оренда
Масова оренда – можливість для багатших команд тримати на контрактах більше футболістів, ніж потрібно і віддавати їх «напрокат» біднішим конкурентам. З одного боку – це плюс для усіх сторін. Гравці отримують ігрову практику, клуб-власник має шанс «прокачати» спортсмена і отримати його назад, а орендар без капіталовкладень отримує підсилення.
Проте в українських реаліях така практика перетворилася на великий мінус. Достатньо заборонити в угоді випускати на поле орендованих у очних матчах – і проти вас вийде «дитсадок», тоді як проти ваших конкурентів фактичний фарм-клуб буде випускати основу.
Коли Маріуполь має грати проти «гірників» – тренер не може випускати на поле орендованих футболістів і «змагається» 18-річними дублерами. Це – 6 гарантованих очок у чемпіонаті для донецької команди. До честі Динамо, вони дозволили зіграти своїм гравцям проти себе у матчі з Чорноморцем.
Втім, навіть такий варіант несе значні ризики. Якщо «дублери» відберуть очки у основи – ризикують спровокувати образу з боку тих, кому належить їхній контракт. А якщо десь помиляться – сторонні глядачі запідозрять у грі «в піддавки».
Найгірший приклад – Маріуполь
ФК Маріуполь тривалий час був самодостатнім клубом і регулярно поповнював лави з кількох джерел – трансфери, оренди у різних команд і навіть власні вихованці з молодіжки. Враховуючи близькість до Донецька, були і орендовані у Шахтаря. Але 1-2 на сезон.
Перша спроба перетворити «азовців» на фарм-клуб відбулася у сезоні 2004/05, коли «гірники» відправили на берег Азовського моря відразу шістьох гравців. Офіційно це було проведено, як три оренди (Гай, Пуканич, Півненко) і три переходи у статусі вільних агентів (Зубов, Закарлюка, Глевецкас).
Наступні кілька сезонів такого вектору не було (від 0 до 2 орендованих за рік), аж поки у сезоні 2010/2011 сторони вступили в нові стосунки з регулярним «засланням» дублерів Шахтаря до основи Маріуполя.
Перший десант складався із 14 гравців, серед яких були і футболісти досить пристойного рівня (Будківський, Окріашвілі, Ордець, Юрченко, Гречишкін, Шуст, Яворський, Микицей, Картушов, Чайковський, Федотов, Шевченко, Насібулін, Кравченко). Далі щороку кадри змінювалися – близько 10 орендованих або поверталися у Шахтар, щоб піти в іншу оренду, або взагалі зникали з радарів. Відповідна кількість новачків поверталася на їхні місця.
За такою схемою у Маріуполі пограли Іщенко, Кожанов, Полянський, Фомін, Таргамадзе, Худжамов, Бутко, Ярошенко, Чижов, Тотовицький, Кулач, Чурко, Майкон, Гринь, Вакуленко, Безбородько, Іванісеня, Борячук, Болбат, Кироюханцев, Пихаленок, Ігнатенко, Зубков, Сікан, Корнієнко і багато інших. А команду все частіше стали називати «Орендополь».
Зараз у ФК Маріуполь на першу частину сезону було заявлено 15 орендованих у Шахтаря футболістів: В’юнник, Драмбаєв, Кащук, Кулаков, Мампассі, Микитишин, Очеретько, Смітюха, Топалов, Турбаєвський, Удод, Холод, Хромей, Чех, Шостак.
Динамівський досвід
Із сезону 2021/2022 схему з фактичним фарм-клубом взяло на озброєння і Динамо. Влітку в Одесу з київського дублю переїхало 14 футболістів: Кучерук, Смирний, Скорко, Цитаїшвілі, Ісаєнко, Кузик, Михайленко, Надольський, Тлумак, Білошевський, Ванат, Кадірі, Біловар і Вантух. І це на додачу до двох «динамівців», які грали тут з минулого чемпіонату – Мащенка і Сухоручка. Це навіть більше, ніж «гірників» у Маріуполі. Але їм, принаймні, дозволили зіграти проти Динамо.
Утім, це не перший такий досвід Динамо у чемпіонаті України, хоча такого масового руху і не було. Але у 90-х кияни групами відправляли футболістів до інших команд – у ЦСКА-Борисфен (Топчієв, Джишкаріані, Аненков, Прудіус, Мізін, Гусін, Воробйов, Шкапенко), Ворсклу (Ковтун, Антюхін, Беженар, Черняк, брати Маковські, Костюк) і навіть до тюменського Динамо. Хоча в останньому випадку уже не було «конфлікту інтересів», оскільки команди грали у різних чемпіонатах.
А у новому тисячолітті Динамо епізодично делегувало своїх гравців до Закарпаття, Дніпра, Таврії, Арсенала. Але їх ніколи не було більше трьох та й були це у більшості випадків не молоді виконавці, які могли повернутися за рік-два до основи, а досвідчені гравці, яким просто потрібна була ігрова практика. На їхнє повернення у Київ ніхто особливо не розраховував.
Ситуація, максимально наближена до фарм-клубу, склалася у 2015 році, коли до ужгородської Говерли за два трансферних вікна приїхало 18 гравців Динамо – переважно з молодіжної команди. 11 із них стали причетними до рекорду УПЛ, який перевершити вже ніхто не зможе – лише повторити.
У матчі проти Шахтаря з перших секунд за Говерлу на поле вийшли тільки орендовані у Динамо гравці: Рудько, Лухтанов, Ягодінскіс, Люлька, Цуріков, Савченко, Кузик, Чумак, Гемега, Хобленко, Хльобас. А на заміну виходив ще й 12-й – Полегенько. Крім них у розпорядженні Говерли були також того року Коваль, Бонь, Аруна, Панфілов, Мякушко, Каверін. Утім, ужгородці вилетіли і експеримент було зупинено.
Приклади Дніпра і Зорі
З масових оренд також можна згадати Зорю, яка із 2007 року потроху «паслася» у Шахтарі, орендуючи по 5-7 футболістів кожного сезону. Серед них були Коротецький, Трусевич, Бредун, Молдован, Віценець, Шуст, Єзерський, Картушов, Чайковський, Полянський, Микицей, Фомін, Білий, Олійник, Жичиков, Будківський, Малиновський, Малишев, Караваєв, Тотовицький, Танковський, Гречишкін, Безбородько, Шевченко, Соболь, Кулач, Петряк та багато інших. Але після 2017 року власники розсварилися і така співпраця майже припинилася.
Цікавим є також досвід Дніпра середини нульових. У сезоні 2007/08 в УПЛ виступали відразу три команди з орбіти Коломойського – Дніпро, Кривбас і Нафтовик. У двох останніх командах було чимало орендованих у Дніпра футболістів, і їм не забороняли виходити на поле у очних матчах.
Таким чином, Кривбас міг випускати на поле Радченка, Костишина, Пашаєва, Мелащенка, Мотуза, Матюхіна, Бартуловича і Лисицького. А Нафтовик – Куслія, Сердюка, Котенка, Балабанова і Бідненка. Команда з Охтирки того сезону вилетіла, але відібрала у Дніпра два очки.
Чим все може закінчитися
Боротьба з масовими орендами – хороша ініціатива, проте в реаліях УПЛ це може перетворитися на битву з вітряками. Адже проблема не стільки в орендах як таких, скільки у фінансуванні різних клубів однієї ліги з однієї кишені.
Гроші Ахметова, Суркіса, Коломойського чи будь-якого іншого олігарха, який витрачає на футбол, вбивають у випадках фінансування більше, ніж однієї команди вбивають інтригу навіть без оренд. Адже коли бувший власник Маріуполя перебуває на матчі своєї команди з Шахтарем у ложі «гірників» із шаликом донецької команди – це вже занадто. Та і теперішній господар «азовців» явно схожий на підставну особу, яку навіть мало хто бачив.
Тож навіть жорсткий ліміт на орендованих не вирішить проблему. Обійти обмеження можна буде офіційним продажем футболістів. Спершу Шахтар чи Динамо «продає» в Маріуполь чи Чорноморець 10-15 футболістів за умовні 2 мільйони гривень, перекладаючи гроші з однієї кишені власника в іншу. А потім через півроку чи рік «викуповує» усіх, на кого ще розраховує, назад.