На початку жовтня 2021 року Англійська Прем’єр-ліга погодила угода з продажу футбольного клубу Ньюкасл. Тепер уже колишній власник «сорок» Майк Ешлі, якого ненавиділи фанати команди за жадібність, продав віцечемпіон АПЛ за 300 мільйонів фунтів.
Покупець – Фонд державних інвестицій уряду Саудівської Аравії. Не зважаючи на назву, номінально це приватна установа, проте по факту за нею стоять найбагатші члени королівської родини. Тепер Ньюкасл може заткнути за пояс усі інші «грошові мішки». Чимало з яких – розкошують саме на азійські гроші.
Челсі (Роман Абрамович, РФ)
«Директор Чукотки» – російсько-ізраїльський бізнесмен, який розбагатів на нафті та газу, придбав лондонську команду у 2003 році. На той час це була рекордна покупка для Англії: 60 мільйонів фунтів власнику Кену Бейтсу та 80 мільйонів – на погашення боргів Челсі.
Команду відразу охрестили «грошовим мішком», адже перед сезоном Челсі купило гравців на шалені для того часу 170 мільйонів євро: Креспо, Верона, Макелеле, Даффа, Муту, Паркера, Бріджа, Нджитапа… І результат не забарився – після 6-го місця у 2002-му ера Абрамовича почалася із 8 поспіль сезонів, у яких «пенсіонери» не опускалися нижче третього рядка і виграли 3 чемпіонські титули та 4 комплекти срібних нагород. І Лігу чемпіонів 2011/12.
Манчестер Сіті (шейх Мансур, ОАЕ)
Формально власником клубу є компанія Abu Dhabi United Group, яку очолює член правлячої королівської сім’ї емірату Абу-Дабі Мансур бін Заєд Аль Нахаян. Він – рідний брат президента Об’єднаних Арабських Еміратів і зять правителя емірату Дубай.
90 % акцій Манчестер Сіті шейх Мансур придбав у 2008 році. А за рік викупив і решту. Нині – клуб є складовою частиною спортивного консорціуму власника, куди також входять Мельбурн Сіті, Нью-Йорк Сіті і частково інші команди з Індії, Японії, Уругваю, Китаю, Бельгії та Франції. Також Abu Dhabi United Group заробляє на інвестиціях у нерухомість та освітніх послугах.
Інтер (Чжан Цзіньдун, Китай)
У середині 1980-х молодий вчитель літератури вирішив радикально змінити своє життя. 23-річний юнак оцінив ліберальні поступки в економіці Китаю і кілька років гарував у дві зміни на заводі аби зібрати кошти і відкрити невеликий власний бізнес – продавати кондиціонери. Нині Чжан Цзіньдун – один з найбагатших у Китаї бізнесменів і лідер з роздрібного продажу техніки. Його імперія складається з більш ніж 1600 магазинів і найбільшої платформи для електронної комерції Suning.com.
Саме групі компаній Suning Commerce Group належить контрольний пакет акцій міланського Інтера. Його у 2016 за 270 мільйонів євро викупили у іншого азійського мільярдера – індонезійця Еріка Тохіра
ПСЖ (Насер Аль-Хелаїфі, Катар)
Власник французького гранда – компанія Qatar Sports Investments, яка займається видобутком та продажем нафти і газу. 43-річний генеральний директор компанії Насер Аль-Хелаїфі – не випадкова людина у спорті. Він – перший катарський тенісист, який грав у турнірах АТР і навіть виступав на турнірі із серії Великого Шолому на кортах паризького Ролан Гарос. Та й інший його бізнес – компанія beIN Media Group – заробляє у першу чергу на організації трансляцій у країнах Азії найпопулярніших спортивних подій Європи та Америки.
До того ж давній діловий партнер і друг еміра Катару – фактично посол у європейському футболі, який постійно працює над позитивним іміджем країни: лобіював проведення чемпіонату світу 2022 року у Катарі, став головою Асоціації європейських клубів тощо. ПСЖ дуже пощастило.
Ліон (три компанії, Китай)
Одним з найбільш успішних французьких клубів – Ліоном – на правах спів власності володіють три китайські компанії: IDG Ventures (програмне забезпечення, інвестиції), Appboy (мобільний маркетинг), Baofeng (онлайн-відеоплатформа, додаток для знайомств, туристичний портал, онлайн-сервіс підбору персоналу).
Цікаво, що фанати Ліона не дружать з китайцями, які, до речі, ще й організовують трансляції матчів Ліги 1 і тому нерідко диктують незручний для вболівальників (але зручний для азійського телеринку) час початку ігор. Через це у 2019 році ультрас приходили на трибуни з прапорами Тибету, який бореться за незалежність від Пекіну і страждає від репресій.
Також азійський фінансовий слід є у Труа (власники Манчестер Сіті мають тут теж свій інтерес), Монако (російський мільярдер Риболовлєв, який заробив статки на добривах), Ланс (Хафіз Мамедов з Азербайджану та його нафтогазова і будівельно-логістична компанія Baghlan Group). А у Осера та Сошо з другого дивізіону – китайські власники.
Еспаньйол (Чень Яншен, Китай)
Китайський підприємець – власник компанії Rastar Group, яка спеціалізується на виробництві іграшкових автомобілів та дитячих автокрісел. На початку 2016 року Чень Яншен придбав 99 % акцій барселонського клубу і пообіцяв, що скоро «папуги» будуть грати у Лізі чемпіонів.
Початок був обнадійливим: виплачені усі борги, після 13-го місця Еспаньйол піднявся на 8-ме місце, а у сезоні 2018/19 навіть завоював путівку до Ліги Європи. Але далі замість прориву стався провал – останнє місце і виліт до Сегунди. На щастя, там команда затрималася рівно на 1 сезон і поточний сезон знову прововодить у еліті.
У більшості випадків іспанськими клубами володіють «сосіос» – члени вболівальницьких організацій, які регулярно сплачують членські внески і обирають президента клубу. Але бувають і винятки. Один з них – Валенсія, якою володіє бізнесмен Петер Лім із Сингапуру. Він розбагатів на пальмовій олії та медичній галузі. У Гранади – власники з Китаю Daxian 2009 SL, які спеціалізуються на спортивного маркетингу та консалтингу. Третина акцій мадридського Атлетіко належить ізраїльському бізнесмену Ідану Оферу (морська логістика і вантажні перевезення).
Цікавим є і досвід Малаги. У 2010 році новий власник «анчоусів» катарський шейх Абдула Аль Тані купив клуб, виклав на трансфери солідні кошти і дав можливість команді пробитися до Ліги чемпіонів. Паралельно Аль Тані активно розробляв інший бізнес – добивався дозволів від місцевої влади на забудову курортного узбережжя Коста-Брава. А коли отримав відмову – фактично кинув команду напризволяще, наслідком чого став її виліт у другий дивізіон.
Евертон (Фархад Моширі, Іран)
Бізнесмен з подвійним ірансько-британським громадянством давно у англійському футболі. Спочатку він викупив 23 % акцій Арсенала, але за кілька років продав свою частку і на отримані гроші придбав уже половину Евертона, поступово довівши цифру до 77 %. Ймовірно – це підставна особа російського бізнесмена узбецького походження Алішера Усманова. Фархад Моширі – топ-менеджер у його найбільшій металургійній компанії.
Лестер – (родина Шрівадданапрабха, Таїланд)
Історія Вішаї Шрівадданапрабха і Лестера заслуговує на інтерес з боку голлівудських сценаристів. У 2010 році тайський мільярдер, засновник і генеральний директор мережі безмитних (duty free) крамниць King Power купив клуб з другого англійського дивізіону – Лестер. Це не був класичний випадок бездумного вливання коштів. Натомість нові менеджери почали реалізовувати стратегію поступового розвитку клубу.
За чотири сезони Лестер пробився до АПЛ, де фінішував 14-м, а потім сенсаційно став чемпіоном Англії з достатньо скромним бюджетом і без справжніх зірок у складі. Відтоді «лиси» продовжують грамотну політику: економні розумні витрати, солідні надходження за трансфери лідерів і заміна їх менш дорогими але якісними гравцями. Як результат – клуб регулярно бореться за Лігу чемпіонів, грає у єврокубках і заробляє.
Тут міг бути гепіенд, але у 2018 році Вішаї Шрівадданапрабха після матчу Лестера повертався зі стадіону додому на гелікоптері, який розбився. Загинув і власник, і члени екіпажу. Нині Лестером володіє родина підприємця.
Саутгемптон (Гао Цзі Шен, Гонконг)
80 % акцій «святих» належать бізнесмену та його доньці Неллі Шен. У них сімейний бізнес у сфері нерухомості – гонконгська компанія Lander Sports Investment, яка займається будівництвом а також розробкою та управлінням спортивними сайтами. Угода була проведена у 2017 році за 210 мільйонів фунтів. Інші 20 % – у швейцарської підприємиці Катерини Лібхер, яка успадкувала клуб від батька.
Відтоді клуб деградує. Лібхер-старший свого часу купив Сатугемптон за пару десятків мільйонів фунтів і перетворив його на успішний клуб. Клуб, який відкривав майбутніх зірок, прокачував їх, посідаючи місця у верхній частині турнірної таблиці АПЛ, і вигідно продавав. Активи зросли у 10 разів, але нині все котиться у прірву. Минулого року навіть активно ходили чутки, що родина Шен готова продати свою частку за ті самі гроші, за які і купила. Але нині «святі» вже стільки не коштують.
Вулвергемптон (три підприємці, Китай)
Fosun International – китайський фінансово-промисловий конгломерат з інтересами у страхуванні, управлінні активами, сталеливарній і гірничовидобувній галузях, ювелірній справі, туристичному бізнесі та індустрії розваг. Усім цим володіють підприємці Го Гуанчан, Ліан Ксіньюн та Ван Кунбін. Як і Вулвергемптоном, придбаним у 2016 році.
Ця трійця має хороші стосунки з одним з найбільш одіозних футбольних агентів – португальцем Мендешем. Не дивно, що у складі «вовків» після приходу нових власників з’явився чіткий португальський слід – у заявці на сезон були присутніми більше 12-15 гравців з португальським паспортом і тренери. Історія достатньо успішна. За два роки Вулвергемптон піднявся з Чемпіоншипу до АПЛ і витупав там досить непогано, навіть пробиваючись до єврокубків. Хоча не обійшлося і без суто маркетингових штучок, як то угода з китайцем Донгда Хі, який не зіграв жодного поєдинку, але привернув увагу китайських вболівальників до «вовків».
Нижня Англія
Англія навіть за межами АПЛ – ласий шматок для азійських інвесторів. У Чемпіоншипі зараз виступають Блекберн (V.H.Groupe, Індія – продукти харчування, фармацевтика); Кардіф (Вінсент Тан і його компанія Berjaya Corporation, Малайзія – інвестиції, нерухомість, готелі, розваги); Фулгем (Шахід Хан та його компанія Flex-N-Gate Corp, Пакистан – виробництво автозапчастин, спортивна індустрія); Вест Бромвіч (Лай Гуочуань та його компанія Yunyi Guokai – ландшафтно-будівельна галузь); Редінг (Renhe Commercial Holdings, Китай – управління торговими центрами); Шефілд Юнайтед (Абдулла бін Мусаід Аль Сауд та його компанія Saudi Paper Manufacturing, Саудівська Аравія – виробництво паперу, спортивна індустрія)…
У Барнслі серед шести власників – китаєць та індієць, Бірмінгемом володіє китаєць, в Борнмуті – російський капітал. А КПР поділили між собою Тоні Фернандес з Малайзії (компанії AirAsia, Tune Group – авіаперевезення, медіа, телекомунікація, спорт, готелі, розваги) та добре знайомий українцям Лакшмі Міттал з Індії (компанія Arcelor Mittal – металургія). Останній колись фінансував криворізький Кривбас.
У третьому дивізіоні можна знайти Віган (власники – інвестори у нерухомість із Бахрейну), Брістоль Сіті (банки і туризм з Йорданії) та Селфорд Сіті, в якому вже згадуваний Петер Лім із Сингапуру має 40 %, а решта належить колишнім зіркам Манчестер Юнайтед – Бекгему, Гіггзу, Скоулзу, Батту і братам Невілам.
Ньюкасл (Мухамед бін Салман, Саудівська Аравія)
Ця угода може перевернути футбольний світ. За відкритими даними нові власники мають статки у три рази більші, ніж усі інші власники клубів АПЛ разом узяті. Включно з Абрамовичем і шейхом Мансуром.
Фонд державних інвестицій уряду Саудівської Аравії – це завіса для найбільш впливової людини у країні. Мова про наслідного принца Мухамеда бін Салмана. Плюс для Ньюкасла і всього англійського футболу – фантастичні гроші, які власник готовий інвестувати. Мінус – репутаційні втрати. Принца вважають замовником резонансного вбивства опозиційного журналіста Хашогі, якого схопили у посольстві Саудівської Аравії в Туреччині, вбили, розчленували і вивезли з країни аби замести сліди.
Крім того, торік ця сама спроба купити Ньюкасл ледь не призвела до глобального конфлікту з катарською компанією beIN Sport (пам’ятаєте про власника ПСЖ?). Катарці володіють правами на показ АПЛ у країнах Близького Сходу, а Саудівська Аравія заборонила beIN у країні та фактично на державному рівні легалізувала піратські приставки для перехоплення сигналу. Катарські медіа магнати минулого року погрожували розірвати угоду і не платити гроші за контрактом у разі, якщо Прем’єр-ліга схвалить покупку Ньюкасла. Але відтоді минуло чимало часу – і Саудівська Аравія тепер пішла цивілізованим шляхом: закрили усі піратські платформи, дозволили сигнал beIN у країні та запропонували 1 мільярд доларів у якості компенсації.